Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року Справа № 923/1485/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії", м. Київ (далі - Банк),

на рішення господарського суду Херсонської області від 24.12.2013 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2014

зі справи № 923/1485/13

за позовом прокурора міста Херсона, м. Херсон, в інтересах держави в особі Херсонської міської ради, м. Херсон (далі - Міська рада),

до Банку

про витребування майна.

Судове засідання проведено за участю:

прокурора - Боднарчука В.М.,

представника позивача - не з'яв.,

представників відповідача - Білосорочки С.А, Гулейкова І.Ю., Шимонович Ю.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про витребування на користь Міської ради з незаконного володіння Банку нежитлових приміщень загальною площею 167,8 м2 (приміщення підвалу літ. ІІ площею 18,7 м2, літ. ІІІ площею 33,9 м2, літ. IV площею 49,8 м2, літ. V площею 12,9 м2, літ. VІ площею 10 м2, літ. VІІ площею 10 м2, та напівпідвалу літ. 9 площею 9,9 м2, літ.10 площею 22,6 м2, що знаходяться в м. Херсоні по вул. Комсомольській, 16; далі - нежитлові приміщення) та про зобов'язання передати їх у комунальну власність Міської ради.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.12.2013 (суддя Чернявський В.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 (колегія суддів у складі: Бєляновський В.В.- головуючий, Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.): позов задоволено; витребувано з володіння Банку на користь Міської ради нежитлові приміщення та Банк зобов'язано передати ці приміщення Міській раді; судові витрати покладено на Банк.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Банк просить оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій з даної справи скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, а судові витрати зі справи покласти на Міську раду. Скаргу мотивовано порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами у вирішенні спору норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 204, 256, 261, 319, 322, 328, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасники судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

У рішенні виконкому Херсонської міської ради депутатів трудящих від 26.07.1952 № 645 з посиланням на інструкцію МКХ і МЮ від 23-25.12.1947 "Про порядок реєстрації будівель в містах, робітничих, дачних та курортних селищах Української РСР" зазначено про: належність місцевій раді домоволодіння по вул. Комсомольській, 16 у м. Херсоні; те, що на підставі тієї ж інструкції належність раді домоволодіння підлягає реєстрації.

Таку реєстрації здійснено у Херсонському БТІ відповідно до законодавства, чинного на час реєстрації.

Нежитлові приміщення за зазначеною адресою є власністю територіальної громади м. Херсона (комунальною власністю), з цієї власності не вибували.

Згадані приміщення площею 167,8 м2 знаходяться поряд з приміщеннями загальною площею 305,9 м2, які ТОВ "Інвестиційна будівна компанія "Берег" (далі - Компанія) набула у Міської ради в особі Фонду комунального майна м. Херсона за договором купівлі-продажу від 07.03.2007; майно передано за актом приймання-передачі від 28.01.2008 № 6.

У подальшому Компанія до числа своїх законно набутих приміщень площею 305,9 м2 з використанням підробного судового рішення додала розташовані поряд приміщення площею 176 м2, до яких належать і нежилі приміщення площею 167,8 м2.

У згаданому рішенні суду зазначено, що Дніпровський районний суд м. Херсона 13.07.2007 у справі № 3-1112/2007 за результатами розгляду позову Компанії до Міської ради в особі Фонду комунального майна м. Херсона про визнання права власності на будівлю офісу площею 481,9 м2 визнав право власності на підвал та напівпідвал за адресою: м. Херсон, вул. Комсомольська, 16 за Компанією; у тому ж рішенні йдеться про допущення його негайного виконання.

Дніпровським районним судом м. Херсона справа № 3-1112/2007 не розглядалася, відповідне рішення не приймалося, що випливає з листів названого суду на адресу прокурора від 01.06.2013 № 438/13-вих.-608 та на адресу Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Херсонській області від 19.03.2008 № к.6.

Неіснуюче право компанії щодо нежитлових приміщень площею 167,8 м2, належних територіальній громаді м. Херсона, не могло бути реалізоване ним шляхом розпорядження цим нерухомим майном.

Проте Компанія вчинила купівлю-продаж відповідних приміщень з ТОВ "Фірма "Івушка" (далі - Фірма) за відповідним договором від 09.04.2008, у числі інших приміщень загальною площею 409,5 м2 з тією ж адресою.

Фірма за договором іпотеки від 25.06.2008 як майновий поручитель позичальника ОСОБА_8 передала Банку в іпотеку приміщення площею 409,5 м2, до яких (згідно з переліком, наведеним у договорі іпотеки) увійшли й нежитлові приміщення площею 167,8 м2. У подальшому Банк отримав нотаріальне свідоцтво від 28.11.2012 про належність йому на праві власності приміщень площею 409,5 м2 по вул. Комсомольській, 16 у м. Херсоні, вартістю 791 104 грн. Як мотив видачі відповідного свідоцтва зазначено, що "майно не реалізовано (торги не відбулися) і стягувач виявив бажання залишити за собою не продане майно, що раніше належало ТОВ "Фірма "Івушка". Державна реєстрація права власності Банку на зазначені приміщення площею 409,5 м2 здійснена 28.01.2013.

Спірне майно (нежитлові приміщення площею 167,8 м2) вибуло з володіння власника не з його волі - за підробним судовим рішенням на користь Компанії.

Це майно не було продано на користь Банку, а відійшло до нього в порядку здійснення виконавчого провадження згідно з виконавчим написом нотаріуса внаслідок нереалізації майна у такому провадженні та виявленого Банком бажання залишити непродане майно за собою.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 30.06.2010 за результатами апеляційного провадження у справі № 22ц-465 за позовом прокурора Суворовського району м. Херсона в інтересах ОСОБА_9 і ОСОБА_10 до Компанії і Фірми про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу майна та витребування майна та за позовом Фірми до Компанії, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про визнання добросовісним набувачем нежитлових приміщень (треті особи без самостійних вимог на предмет спору - нотаріус ОСОБА_11, Херсонське ДБТІ, Банк) установлено, що нежитлові приміщення площею 167,8 м2 у складі приміщень загальною площею 176 м2 є самостійними об'єктами цивільно - правових відносин, не є допоміжними, такими, що призначалися б для забезпечення експлуатації житлового будинку № 16 по вул. Комсомольській у м. Херсоні та для побутового обслуговування мешканців будинку.

Стосовно перебігу позовної давності у даній справі господарським судом зазначено таке.

Раніше, до подання позову в даній справі, прокурором вже заявлявся позов в інтересах того ж позивача про витребування того ж майна у Фірми. За результатами розгляду останнього із зазначених позовів рішенням господарського суду Херсонської області від 27.08.2013 зі справи № 923/817/13 прокурору було відмовлено в позові з огляду на неналежність відповідача. Банк у згаданій справі № 923/817/13 мав статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача. Із заперечень цієї третьої особи учасникам того судового процесу стало відомо, що спірне майно знаходиться у володінні вже не Фірми, а Банку. У рішенні з тієї ж справи зазначалося також, що "відмова у позові не позбавляє прокурора права на звернення з новим позовом до належного відповідача".

Відтак про особу, яка має відповідати саме за позовом у даній справі (№ 923/1485/13), прокурору та позивачу стало відомо з судового рішення у справі № 923/817/13, яке складене та підписане 05.09.2013 і набрало законної сили 17.09.2013.

Відповідно до приписів ЦК України:

- право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару; якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (стаття 658);

- власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387);

- якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330);

- якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388);

- майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388).

З огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених фактичних обставин даної справи попередні судові інстанції дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Так, не обґрунтовано посиланням на будь-які положення чинного законодавства довод скаржника про те, що лише вироком суду може встановлюватися факт підроблення рішення суду.

Не може бути прийнято й посилання скаржника на наведений припис частини другої статті 388 ЦК України, в якій ідеться про неможливість витребування майна, проданого у порядку, встановленому для виконання судових рішень, оскільки попередніми судовими інстанціями не з'ясовано і скаржником не наведено обставин, що свідчили б про продаж йому спірного майна у здійсненні виконавчого провадження.

Вищий господарський суд України погоджується й зі зробленими на підставі статті 261 ЦК України висновками попередніх судових інстанцій щодо застосування позовної давності. Скаржником так само не наведено (і судами не встановлено) обставин, з яких випливало б, що позивач з 2007 року "достовірно знав для себе про належність спірного приміщення не Херсонській міській раді, а іншим особам, про відчуження даного нерухомого майна".

Відповідних обставин скаржник не довів у місцевому і апеляційному господарських судах.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 1117,1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 24.12.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 зі справи № 923/1485/13 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко